Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 р. на станції Дебальцеве (тепер Донецької області). Його дитячі роки минули у селищі Третя Рота (нині м. Верхнє) біля Дінця. З одинадцяти років хлопець почав працювати у бондарному цеху содового заводу, потім був телефоністом, чорноробом.

Писати вірші почав із 14 років. У жовтні 1917 р. лисичанська газета «Голос рабочего» друкує вірш В. Сосюри «Плач волн», потім — перший вірш українською мовою «Чи вже не пора». Як поет В. Сосюра виходить з романсової традиції з притаманним їй образним рядом та інтонацією. Соціальна тематика уживається в його поезії із сентиментальними медитаціями.

Формування його як зрілого поета припадає на пореволюційні часи. У 1921 р. вийшла збірка «Поезії», це була друга його книжка. Перша, «Пісні крові» (1918 р.), не збереглася. Цього ж року з’являється поема «Червона зима». У 20-х роках XX ст. виходять також збірки «Осінні зорі» (1924 р.), «Сьогодні» (1925 р.), «Золоті шуліки» (1927 р.), «Коли зацвітуть акації» (1928 р.). За десятиліття між 1922 та 1932 роками В. Сосюра був членом багатьох літературних організацій — Пролеткульт, «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП. Наприкінці 1920-х років з боку критики все частіше чуються вислови про неправильну політичну орієнтацію поета. У цей важкий час В. Сосюра майже не пише, займається перекладами. Настрої відчаю позначилися й на збірці «Серце» (1931 р.). У 1936 р. поета знову приймають до Спілки радянських письменників (у 1934 р. В. Сосюру «за націоналістичні ухили» виключають з партії та зі Спілки письменників). Наступного року з’являється збірка «Нові поезії». У 1939 р. — збірка «Люблю». У 1940 р. В. Сосюра закінчує своє найбільше ліро-епічне полотно — роман у віршах «Червоноармієць». Збірки воєнних та повоєнних років: «В годину гніву» (1942 р.), «Під гул кривавий» (1942 р.), «За мир» (1953 р.), «На струнах серця» (1955 р.), «Солов’їні далі» (1957 р.).

У 1960 р. завершує поему «Розстріляне відродження», розпочату в довоєнний час і опубліковану в 1988 р. в журналі «Вітчизна». В останнє десятиліття життя поета побачили світ збірки поезій «Близька далина» (1960 р.), «Поезія не спить» (1961 р.), «Осінні мелодії» (1964 р.), «Весни дихання» (1964 р.). Поема «Мазепа», розпочата у 1929 р. та закінчена в 1959 р., потрапила до списку заборонених творів і була надрукована аж у 1988 р. До останнього дня поет залишався людиною активною, діяльною, життєлюбною. Помер В. Сосюра 8 січня 1965 р.

72 років тому, 2 липня 1951-го, радянська газета “Правда” засудила вірш Володимира Сосюри “Любіть Україну!”. Письменника назвали “буржуазним націоналістом” та “продажним бандерівцем”, а вірш деякий час ніде не друкували. Заборону на публікацію вір­ша “Любіть Україну” зняли 1958-го.

Любіть Україну (1944 рік)

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу, і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну.

Без неї — ніщо ми, як порох і дим,

Розвіяний в полі вітрами…

Любіть Україну всім серцем своїм

і всіма своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна

як очі її ніжно-карі…

Вона — у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі,

у квітці, й пташині, в кривеньких тинах,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячій усмішці, в дівочих очах

і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,

живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

і в хмарах отих пурпурових,

в огні канонад, що на захід женуть

чужинців в зелених мундирах,

в багнетах, що в тьмі пробивали нам путь

до весен, і світлих, і щирих…

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все, до загину…

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!

Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину…

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраїну!

Любіть у труді, у коханні, в бою,

в цей час, як гудуть батареї…

Всім серцем любіть Україну свою, —

і вічні ми будемо з нею!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *