Василь Семенович Стус (псевдо Василь Петрик) був українським поетом-шістдесятником, дисидентом і політв’язнем. Народився у 06 січня 1938 року в селі Рахнівка Винницької області, був молодшим з чотирьох дітей. Невдовзі сім’я переїхала у Донецьк (тоді — Сталіно), аби втекти від примусової колективізації.

Навчався Стус на історико-філологічному факультеті педагогічного інституту, працював у сільській школі, відслужив в армії на Уралі, став літредактором газети «Соціалістичний Донбас», аж доки 1963 року не вступив до аспірантури Інституту літератури імені Шевченка в Києві. Тоді ж зайнявся виданням першої збірки віршів (вилучена з плану видавництва, згодом вийшла самвидавом), почав публікувати переклади іноземних поетів.

Над збіркою «Зимові дерева» Стус працював у 1965-1969 роках. Як і першу збірку, «Круговерть», опублікувати її у радянських видавництвах виявилось неможливим. Та одна з кількох самотужки надрукованих копій випадково потрапила до Європи, і там була видана бельгійським діаспорянським видавництвом «Література і мистецтво».

4 вересня 1965 року Стус бере участь — за спогадами Івана Дзюби, цілком спонтанно, — у акції проти арештів української творчої молоді, що відбулася під час показу «Тіней забутих предків» Параджанова: він закликав підвестися всіх, хто проти арештів, та склав колективний лист протесту. Наслідком для самого Стуса стало виключення з аспірантури.

Найповніша збірка Стуса, «Палімпсести», включає твори, написані в 1971-1977 роках. Більшість цього часу він провів у таборах Мордовії та на засланні в Магаданській області: 12 січня 1972 року Стуса вперше заарештовують. Після 9 місяців у слідчому ізоляторі його визнають винним у «антирадянській агітації і пропаганді» та засуджують до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання.

Кілька сотень віршів Стуса, вилучених таборовими наглядачами, в тому числі остання збірка «Птах душі», втрачені.

Вдруге Стуса засуджують вже на 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. До кінця цього терміну він не дожив: 4 вересня 1985 року Василь Стус помер в карцері, куди його кинули за те, що він читав книгу, спершись ліктями на верхні нари — «порушення режиму». Офіційною причиною смерті оголосили серцеву недостатність, також висувалась версія удару по голові карцерними нарами. Перевезти тіло і перепоховати в Києві вдалося тільки чотири роки по тому. 1990 року Василь Стус був посмертно реабілітований.

На другому судовому процесі проти Василя Стуса Віктор Медведчук, нині відомий український політик, був його державним адвокатом. Стус після зустрічі з ним намагався відмовитися від державного захисника, і хотів здійснювати свій захист самостійно, але йому не надали такої можливості — як пізніше не надали можливості проголосити останнє слово. Під час суду Медведчук поводився пасивно, і навіть визнавав провину Стуса у висунутих йому звинуваченнях, що протирічить концепції адвокатського захисту.

Цікаві факти

  • В дитинстві хотів стати геологом, але після прочитання «Мойсея» Івана Франка вирішив займатись літературою.
  • Вільно знав німецьку, перекладав вірші Гете і Рільке.
  • Під час заслання був заочно прийнятий до PEN-клубу.
  • Генріх Бьолль незадовго до своєї смерті в 1985 році висував Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури (за іншою версією, цим займалася українська діаспора, але не встигли вчасно зібрати потрібні документи).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *